Вітчизняний товар «розчинився» в морі китайської легкої промисловості
Фото gazeta.ru
В радянські часи пристойний одяг та взуття вважалися великим дефіцитом. Купували вітчизняне здебільшого однакових фасонів та сіро-коричневих кольорів. Розмаїття — ніякого. Ситуація докорінно змінилася у 2002-2004 роках, коли в Україну почали масово завозити товари з Китаю. Внаслідок бурхливого розвитку китайської економіки їхні виробники почали стрімко й без особливих зусиль завойовувати наш ринок, практично витіснивши польських і відвоювавши ринок у турецьких. Нині китайська продукція легкої промисловості становить 90% українського ринку. Решта 10% — турецькі, індійські, італійські та вітчизняні вироби.
Останніх, українських, мізер. Шкарпетки, дитяча білизна й легкий одяг, тканини, чоловічі і жіночі костюми, пальто, взуття — це все, що вдалося віднайти в магазинах та на ринку міста. Здавалось би, не так і мало. Та справа в тому, що костюми здебільшого пошиті із… тої ж самої китайської тканини (хоча дехто з підприємців запевняє, що це італійська або ж польська), туфлі й черевики зроблені з китайської чи турецької шкіри, а серед дитячої білизни можна побачити лише майки, труси, футболки й платтячка.
— Я вже десяток років торгую дитячим одягом, — розповідає приватний підприємець Наталя. — Раніше возила товари з Польщі. Брала на гуртівнях, розмитнювала і продавала на ринку. Коли ж почали завозити дешевий китайський товар, польський став неконкурентоспроможний. Хоча якість — відмінна, моделі сучасні, куди там ширпотребу рівнятися! Та покупцям треба дешеве. На якість майже не зважали. Коли ж почали говорити по телебаченню, писати в газетах, що китайські товари визнані небезпечними для здоров’я, не відповідають стандартам безпеки, в одязі є вміст формальдегіду і важких металів, почали цікавитися… українським. Тоді я й подумала: а чому б і ні? Тим більше, що з візами почалися проблеми, з доставкою товару теж. Я вивчила асортимент, уклала договори із львівськими й полтавськими виробниками і розпочала «новий» бізнес — торгівлю українським дитячим одягом.
Наталя каже, що за кілька років покупці переконалися в якості товарів. Усі вони мають сертифікати відповідності, які підтверджують проходження ретельної перевірки виробів в Українському центрі сертифікації та стандартизації.
— Українські товари хороші, безумовно, та їх мало, — продовжує Галина, продавець на Завокзальному ринку. — У нас, скажімо, немає такої фабрики, щоб шила верхній дитячий одяг, спортивні костюми. Усе це ми возимо з Польщі, контрабандою, скажу вам по секрету. Якби розмитнювати тепер цей товар, то шкірка вичинки не коштувала б. Ми торгуємо тільки нашою шкільною формою: луцький підприємець шиє. Вона на 100 гривень дешевша за польську — 290-300 гривень.
— А чоловічі майже удвічі дешевші! — підтримує розмову продавець чоловічих костюмів Юля. — Коли турецький коштує від 920 до 2000 гривень, то вітчизняний — 400-800. Розміри відповідають дійсності і пошиття відмінне. Костюми шиють здебільшого із чернігівської тканини хорошої якості. Іноді господар закуповує турецьку, вона дешевша, але теж непогана.
— У нас широкий вибір вітчизняного жіночого та чоловічого взуття, — спробували роз’яснити ситуацію продавці одного з найбільших у Луцьку магазинів взуття та одягу. — Ми багато років конкуруємо з Китаєм. Львівське взуття, яке реалізуємо, вирізняється насамперед гарними лекалами і якісним пошиттям. Та ми не в змозі конкурувати з китайцями тому, що на Україні нема сировини й комплектуючих (каблуків, застібок, підошв) доброї якості та за демократичною ціною. Тому, відповідно, і ціни на взуття вищі (туфлі, приміром, від 350 до 490 гривень). На жаль, наші черевики й босоніжки буквально «розчинилися» в китайському морі легкої промисловості, що затопило український ринок.
Наталя Голосай, начальник відділу розвитку ринків, каже, що зараз проблеми. Економічна криза «вдарила» і по легкій промисловості. Обсяги імпорту й експорту відчутно знизилися.
— Деякі підприємства Волині, зокрема ВАТ «Волинь», фабрика «Лучанка», виробничо-комерційна фірма «Ковель» працюють з давальницькою сировиною. Можливо, в теперішніх умовах це єдиний вихід для їхнього «виживання».
— Ми шиємо жіночий одяг для Франції і з їхньої тканини, — розповідає голова правління ВАТ «Волинь» Володимир Бабійчук. — Та будь-який жакет чи спідницю можете придбати і в нас, на фабриці безпосередньо. Але чи влаштує вас ціна? Собівартість виробів вища, ніж у Китаї.
Судячи з усього, Китай веде стратегічну економічну політику захоплення світового ринку. Вона полягає в тому, що держава лобіює масове просування китайських товарів на ринки світу за рахунок дешевизни (безперечно, в цій країні колосальна дешева робоча сила, крім цього, держава беззастережно сприяє експорту), а це призводить до занепаду внутрішнього виробництва в країнах-імпортерах. Особливо інтенсивні такі процеси в Україні, де процвітає контрабанда й нема державної стратегії розвитку економіки. Політична нестабільність у країні, відсутність реформованого податкового законодавства відлякує інвесторів. Як наслідок, виробництво розвалюється, заводи і фабрики легкої промисловості закриваються. Залишається «випинатися» лише приватним маленьким фірмам. Та й вони, щоб розвиватися, повинні здешевлювати свою продукцію, щоб конкурувати з китайцями. Однак це надзвичайно важко, оскільки сировину та комплектуючі за відповідною ціною можна купити лише в тому ж Китаї, а це не має економічного сенсу — простіше привезти вже готові вироби, виготовлені дешевою робочою силою. Китайці виготовляють продукцію десятками або й сотнями тисяч штук, а наші в найкращому випадку лише тисячами. Можливо, якби наша держава створила на ринку рівні умови конкурентної гри для українських виробників, щоб не було можливості для неконтрольованого контрабандного ввезення продукції, легка промисловість сама розвинулася б і не треба було б їй ніякої допомоги.
увсо