«Vae victis!» - «Гое переможеним». Саме ці слова, згідно з легендою, сказав злісний вождь кельтів Бренн, кидаючи свій меч на чашу ваг, коли переможені римляни відмовилися платити йому додаткову контрибуцію. З тих пір ця фраза не раз була вимовлена лютими переможцями, які, діючи методами батога, змушували підкорятися лузерів своїй волі.
Також широко відомий термін «піррова перемога» - перемога, що дісталася занадто високою ціною. Походженням своїм це вираження зобов'язане бою при Аускулі в 279 до н.е., коли армія царя Пірра зуміла зломити опір римських легіонів. Однак епірський цар при цьому у запалі битви умудрився втратити половину свого війська й усіх бойових слонів. «Ще одна така перемога, і я залишуся без війська», - сказав у підсумку Пірр. Проблема Віктора Федоровича схожа, але перебуває трішки в іншій сфері. Його політичні слони залишилися цілі. Але це виявилося навіть гірше, ніж якби їх порубали на котлети бютівські «м'ясники»: кожний із цих «слонів» з радощів почав тупцювати по бойовищу, знищуючи всі потенційно привабливі плоди перемоги.
Так, один з головних «регіоналів» Борис Колесников почав раптом запевняти всіх у тому, що в потенційну коаліцію депутати з інших фракцій ломляться, як похмільні лосі на водопій. «Ви знаєте, треба вже міняти двері, інакше коли почне формуватися нова коаліція, вона не витримає під напором бажаючих увійти в коаліцію», - переконував він журналістів. Наслідки таких хамських іронічних заяв не змусили себе чекати. Ефект був досягнутий протилежний: «Колесо» лише розлютив нунсівців. І
тепер «нові двері» для доступу до тіла Віктора Федоровича можуть виявитися незатребуваними.
Проблеми з НУНС існують і у зв'язку з «броунівським рухом» їх численних групок. Адже кожна з них жадає відітнути собі шматочок влади побільше. Говорять, особливо «жирні» бажання в лідера партії « За Україну!» В'ячеслава Кириленка. Вирішивши не розмінюватись на дрібниці, він зажадав для себе пост спікера, а крісло прем'єра – Юрію Єханурову. «Донецькі» очманіли від такої нахабності. І це все – за 17 мандатів сумнівної свіжості? А тут ще Балозі – дай «приватівським» - дай костенківським – дай… Адже якщо так роздати теплі місця, то й для своїх не залишиться. На цьому процес об'єднання був загальмований. І не виключено, що незабаром буде згорнутий.
Проблеми почалися й із законодавчою діяльністю. Так,
першим відчутним клацанням по носу Віктора Федоровича стало голосування по соцстандартам.
«Виходить, поки президентська компанія йшла повним ходом, тільки й чутні були обіцянки підвищити пенсії, а як до справи дійшло, здулася обіцянка», - подумає звичайний пенсіонер. І загальні фрази янучар про те, що треба, мовляв, закон доробити, навряд чи сприймаються суспільством. А демонстрація політичної безвідповідальності й неробства, як відомо, шлях униз: до рейтингу імені Ющенка, або Мороза.
Але в порівнянні із проблемою у вигляді пресингу з боку Юлії Тимошенко, непорозуміння з НУНС і ігнорування власного закону – просто дитячий садок. Позови з боку її команди, яскраві заяви Леді Ю – це все разом уже зараз почало потихеньку вбивати рейтинг «президента меншості», що не дотяг до 50% навіть від кількості, яка з’явилася на вибори. Ясно, що добитися скасування результатів виборів навряд чи вдасться. Як-не-як, і ЦВК, і ВАСУ – у руках в «регіоналів». Але
шелесту наробити Юлії Володимирівні вдалося.
Адже розрахунки ведуться конкретно на вибори місцевих рад. І якщо Янукович програє центр і захід на цих виборах, то про вплив на ці регіони йому можна забути. Буде якийсь «Президент Донбасу» протягом п'яти років.
Розуміючи цю небезпеку, «дони» зробили як завжди нахабно й плюючи на закони. Взяли і перенесли дату виборів… на невідомо коли. Навіть проющенківський Комітет виборців України відзначив, що скасування місцевих виборів у травні без призначення нової дати суперечить Конституції. Адже
в Основному законі чітко зафіксований строк повноважень міських, селищних і сільських глав – чотири роки, і не днем більше.
Схоже, навіть Конституційному Суду, який звик діяти за принципом героя відомої комедії «Влада помінялася!», доведеться це визнати.
Так якщо й перенесуть місцеві вибори, то сьогодні ситуація зовсім інша: криза нині буде боляче кусати Віктора Федоровича.
Таким чином, Партія регіонів вимолила собі лише невеликий перепочинок. Можна вірити, що слова Юлії Володимирівни про те, що Янукович ніколи не стане легітимним президентом України, що вона буде завжди боротися проти «проффесора»-знавця «українського поета Чехова». І мало йому не покажеться. Доведеться Віктору Федоровичу забути про фразу Homo sum, humani nihil a me alienum puto — «я людина, і ніщо людське мені не чуже» (якщо, звичайно, він її знав). Вибачайте, кабанчики, гольф і п'яна пальба з подарованої на день народження пушечки.
Попереду – важкі будні. Повні злісної критики й важкої ганьби.
Так уже повелося, що Україна – країна парадоксів. І багато речей, що відбуваються у нашій країні, важко з'ясовні. Наприклад, як пояснити ситуацію, коли прем'єр-міністра країни зі спокійною совістю можна назвати головним опозиціонером? Адже ні для кого не секрет, що проти глави уряду перманентно боровся наш, доживаючий останні деньки у своєму кріслі, гарант Ющенко. А влада на місцях завзято ігнорує постанови Кабміну тільки тому, що він «не свій». Останньою алогічною подією в долі України виявилася хоч і невпевнена, але все-таки перемога колишнього двічі «зека» Віктора Януковича.
Так уже повелося, що згідно з радянськими традиціями перемога – це навіть гірше, ніж програш. Наприклад, якщо рік видався врожайним, то це жах для влади: адже ніхто його не збере, усе просто згниє на полях. Або перемогти у війні, поклавши на перемогу чи не половину чоловічого населення. «Краще б програли», – скаже будь-який розсудливий історик.
Парадокс перемоги Януковича полягає в тому, що дуже можливо, замість «Vae victis!», «горе переможеним», він дуже скоро потрапить у ситуацію, що характеризується іншим відомим латинським прислів'ям – «Vae Victoribus» – «горе переможцям».
І це буде вже другий VICTOR, який «попав»…
Дмитро Шульга