У неділю, 14 лютого, ЦВК таки офіційно оголосила результати виборів — Віктор Янукович обраний президентом України. Тимошенко відстає від нього на 3,48%. Навіть якщо це реальні дані, хоча сумніви є (без фальсифікацій точно не обійшлося), то, погодьтеся, розрив мінімальний. А якщо врахувати той момент, що Прем’єр виграла у 17 регіонах та за кордоном, то в цих виборах, незважаючи на цифри, перемогла таки вона. І правильно сказав Тарас Чорновіл: «Янукович виграв, але не переміг, Тимошенко не виграла, проте перемогла».
Сьогодні всі закликають Юлію Тимошенко негайно визнати результати виборів і піти у відставку. Питається: чому така поспішність? Адже закон про вибори президента передбачає процедуру розгляду скарг, якщо такі є, Центральною виборчою комісією. При потребі — перерахунок голосів на окремих дільницях. Що ж бачимо ми? ЦВК, більшість членів якої від Партії регіонів, відмовилися розглядати скарги, чим спровокували звернення Тимошенко до суду.
Причини для цього є, — категорично заявляє Прем’єр. У першу чергу — голосування на дому. Напевно, всі пам’ятають, що в день голосування вранці Центрвиборчком, порушуючи закон про вибори президента, своїм рішенням обмежив кількість присутніх членів дільниць на дому. Замість трьох тепер було достатньо двох і не обов’язково, щоб від різних кандидатів. Вже о 16 годині того ж таки дня Адмінсуд відмінив дане незаконне рішення ЦВК, однак до уваги Центрвиборчком його не взяв. А тепер давайте поміркуємо: чи реально, щоб більше мільйона людей проголосувати в один день на дому? Навіть якби застосували для пересування літак, навряд чи вдалось відвідати таку кількість народу. Треба ж приземлитись, зайти в дім. А люди хворі, ще й повільні в рухах. Тому, звичайно, виникають з цього приводу питання.
Друге. Масове підвезення людей до дільниць. В південних областях України нібито зафіксовані факти, коли до під’їздів будинків під’їжджав автобус чи маршрутне таксі, подейкують, використовували навіть «швидкі». Гонець оббігав усі квартири з вимогою до мешканців їхати на дільниці. Всіх завантажували — і вперед до місця призначення.
Третє, не менш важливе. В період між першим та другим туром були внесені зміни в Закон про вибори президента, які відміняли обов’язкову присутність двох третин членів комісії під час голосувань на виборчій дільниці. Навіть якби було три працюючі особи, вона б вважалась правочинною. Це теж могло мати свої результати. За словами нардепів від БЮТ, на сході України їх представників не впустили на тисячу дільниць. А ще розбиті скриньки, ручки, чорнило яких зникає відразу після підпису…
За законодавством України, Центральна виборча комісія повинна була перевірити наявність тих чи інших порушень. Вона цього не зробила. Відповідно, своє слово мають право сказати Вищий адміністративний та Верховний суди.
В нашій ситуації регіонали поспішають. Навіть, я б сказала, в їхніх діях, висловлюваннях відчувається неприхована істерія та агресивність. Як приклад, звезення людей до Києва. Дві тисячі, за приблизними оцінками журналістів, зосередились під ЦВК. Сьогодні їхнє місце дислокації — Вищий адміністративний суд. Навіщо? Пояснюють, що захищають результати виборів. Значить... не все так чисто? А що це за вибрики з блокуванням ЦВК? Близько 10 депутатів Верховної Ради від фракції Партії регіонів у неділю, 14 лютого, в день оголошення офіційних результатів, заблокували вхід у будинок Центрвиборчкому. Двері перекрили металевою скобою. Навіть журналісти не мали можливості ввійти і вийти з будинку. «Все, що відбувається сьогодні на засіданні ЦВК, є поза законом», — заявила тоді член ЦВК Юлія Швець, одна з п’ятьох, хто підписав протокол з окремою думкою і яку, за її словами, ніхто не врахував.
А поспіх із інавгурацією! Ще суди не розпочалися, а Литвин уже оголосив дату. А заклик регіоналів до суддів не розглядати скарг Тимошенко і перекриття їй входу до приміщення суду! Звичайно, всі ці моменти насторожують і піддають великому сумніву чесність та демократичне волевиявлення народу.
Щодо відставки. Хто сказав, що вибори президента тягнуть за собою відставку уряду? Звичайно, регіоналам дуже хочеться викинути Тимошенко на задвірки. Але ми забуваємо, що в країні ще ніхто не відміняв Конституцію. Нагадаємо нашим читачам, що уряд іде у відставку у випадку обрання нового парламенту або якщо відбувається переформатування коаліції. А створити нову коаліцію можуть лише фракції. На сьогодні ні одного, ні іншого немає. Тому говорити про відставку Тимошенко немає сенсу. І коли регіонал Михайло Чечетов і йому подібні заявляють, що народ проголосував за зміну влади, то він забуває, що одинадцять з половиною мільйонів — це половина виборців країни, з якими не рахуватись не можна. Віктор Янукович, якщо хоче бути президентом для всієї країни, має про це пам’ятати.
І насамкінець — коаліція. Чи здатні будуть регіонали її створити, час покаже. Але так, як вони себе ведуть після виборів, то питання може надовго залишитись відкритим. Якщо комуністи з литвинівцями готові хоч сьогодні об’єднатись із Партією регіонів, то з нашоукраїнцями не все так просто. В багатьох моментах вони мають серйозні розходженняз регіонами, зокрема в питаннях тої ж таки мови, газотранспортного консорціуму, Чорноморського флоту. Якби регіонали так не поспішали з озвученням своїх поглядів на ці непрості для країни теми, то, однозначно, їм вдалося б легко домовитись із «НУ-НС». А тепер, в якійсь мірі, це стає неможливим. Адже крок назустріч регіоналам може поставити жирний хрест на політичному існуванні самої сили як «Наша Україна». Навряд чи політики цього хочуть.
Сьогодні також всі в один голос твердять, що Тимошенко не зможе довести фальсифікації під час голосувань. Дійсно, навіть якщо вони були, то насправді це дуже важко зробити. Ми живемо в Україні. А в Україні всі знають, як працює судова система. За рівнем корупції, не виняток і суди, наша держава знаходиться на 134-му місці серед 180 країн світу (згідно рейтингу міжнародної організації «Transparency International»). А в даній ситуації судді ще й тримають носа за вітром: вигідно їм це чи ні, що особисто отримають від прийнятих рішень?
Будемо чекати. Для українського народу, переконана, це черговий урок.
Галина ФЕДОРЕНКО, головний редактор