Перехід на контрактну армію відкладається до 2016 року

Чи встигнуть чиновники до того часу забезпечити професійних вояків житлом і нормальними зарплатами? Всі претенденти на пост президента під час виборчих перегонів наголошували, що народ, який не годує власну армію, буде змушений годувати чужу. Переживання наших політиків про долю війська обмежувалися дегустуванням солдатських обідів, перевіркою танків на комфортність і здаванням нормативів із бігу. Одним словом — показуха. Тоді як українська армія потребує не лише належного фінансування, а й реформування. Так, програма переходу на контрактну основу, започаткована у 2006 році, мала завершитися до 2011-го. Але Міноборони переглянуло цей план і відклало перехід на професійну армію до 2016 року. Не факт, що до того часу можновладці встигнуть вибудувати конкретну стратегію дій, зупинити занепад війська і відновити його боєздатність.

У військкоматах набирають хлопців на строкову службу. Деякі виявляють бажання служити за контрактом. Але таких одиниці. Тож по всій Україні розкинулися центри, які планомірно вербують контрактників. У Волинській області працює 166-й територіальний центр комплектування військовослужбовців за контрактом. Його річний план — 300 людей (чоловіки і жінки віком 18-45 років). Як повідомили у центрі, завдання вони виконують. Хоча умови служби, як на мене, не надто привабливі. Перший контракт підписується терміном на 3 роки. Якщо людина не має військової професії (а таких більшість), її спершу направляють у навчальний заклад, де треба здобути обрану (і затребувану) спеціальність. У перший рік служби зарплата контрактника становить 800-900 гривень. Житлом забезпечують не всіх: у деяких містах казарми так-сяк переобладнали під гуртожитки, в інших — самому треба винаймати квартиру. Тож якщо поміркувати, нормальну людину навряд чи влаштують такі умови. От і виходить, що служити за контрактом йдуть або невиправні романтики, або з абсолютної безвиході.

Усі проблеми армії чиновники пов’язують з її недофінансуванням. Але чи потрібно витрачати на військо значні ресурси, якщо Україна ні з ким не воює і в принципі робити цього не збирається? Чисельність Збройних сил країни складає близько 200 тисяч чоловік. На офіційному сайті Міноборони у звіті за 2009 рік зазначено, що армію профінансували на 1,11% від ВВП. Всього видатки Міноборони склали 11 мільярдів 650 мільйонів 101,2 тисячі гривень. Якщо поділити заплановану суму на кількість військовослужбовців, виходить по 58 тисяч гривень на одного! На що витрачаються ці гроші? Керівництво та військове управління Збройними силами України освоїло 179256,2 тисячі гривень. Утримання особового складу Збройних сил коштувало 6097307,7 млн. грн. Забезпечення ЗСУ зв’язком, створення та розвиток командних пунктів та автоматизованих систем управління — 708389,7 тис. грн. Медичне лікування, реабілітація та санаторне забезпечення особового складу Збройних сил обійшлося у 725895,8 тисячі гривень. Погодьтесь, чималенькі суми, при цьому графи про переозброєння і видатків на нього не зазначено.

— Переозброєння не проводиться, — зауважує заступник Волинського обласного військового комісара Павло Турсумуратов. — У нашій армії експлуатують старі радянські танки Т-60 і Т-64, а продають найсучасніші Т-90 і Т-92, харківський «Оплот». Експортом зброї займається державна компанія-монополіст «Укрспецекспорт». Вся продукція, що випускається військово-промисловим комплексом країни, належить Міноборони, тож реалізація зброї, звісно, відбувається з його згоди. А чому продаються за кордон найсучасніші зразки військової техніки і куди направляються виручені гроші, це питання до найвищих посадовців, яке чомусь ніхто не піднімає, коли мова заходить про пошук коштів на розвиток вітчизняної армії.

«Укрспецекспорт» налагодив експортно-імпортні поставки озброєння з понад 90 країнами світу. Каталог продукції, яку пропонує це спеціалізоване ДП, досить солідний: військово-морська техніка, бронетехніка, ракетно-космічна та авіаційна техніка, ракетно-артилерійське озброєння, боєприпаси, інженерна техніка, засоби зв’язку, засоби ППО, озброєння спеціальних підрозділів.

За даними Агентства з питань оборонно-промислового комплексу (ОПК), минулого року обсяг укладених Україною контрактів на постачання продукції ОПК перевищив 1 млрд. доларів, що на 20% більше, ніж у 2008-му. Серед найбільших замовників — Китай, Росія, Ірак, Індія. А на початку грудня 2009 року Україна уклала найбільший у своїй незалежній історії збройний контракт, домовившись з Іраком про поставки військової техніки (бронетанкової, літаків АН-32) на суму понад 550 мільйонів доларів.

Тим часом власне військо користується застарілою технікою, яку вже треба виставляти у музеях, а не ганяти на полігонах. Крім того, відкритим залишається питання переходу армії на професійну основу.

— Я думаю, має бути змішаний принцип комплектування, — розмірковує підполковник Турсумуратов. — Україна ще довго не зможе забезпечити всі належні умови контрактникам. Найголовніше — грошове забезпечення і житло. З призовниками строкової служби нема проблем, адже за тими, хто до армії встиг влаштуватися на роботу, зберігається місце. Крім того, вони отримують 120-150 гривень у місяць, так би мовити, кишенькових, а харчами, одягом-взуттям, дахом над головою строковики забезпечені.

Якби Міноборони раціональніше розпоряджалося належним йому майном, то проблеми контрактників можна було б вирішити швидко. На балансі оборонного відомства перебуває сотні військових містечок, які залишилися після розформування військових частин. Влада на місцях не може добитися, щоб ці будівлі і землю передавали їй на баланс. Тоді занехаяні об’єкти можна було б продати або щось будувати на їх місці.

Натомість ці містечка треба охороняти, при цьому вони продовжують розвалюватися, їх балансова вартість з кожним роком зменшується. Кому згодом Міноборони продасть їх за безцінь? Неважко здогадатися — «своїм людям».

— Я сам керував частиною, яку розформували. Все майно, техніку вивезли на спецбази, а містечко залишилося, — розповідає підполковник Павло Турсумуратов. — Військовослужбовців, які погодилися, перевели в інші частини, решта або пішли на пенсію, або звільнилися без права на пенсію. Стоячи на квартирній черзі, житла так і не отримали. Хоча схема, яку можна застосовувати при розформуванні військових частин, є. Розформування не відбувається в один день, військовослужбовців попереджають принаймні за два роки. За цей час можна знайти бізнесменів-інвесторів, які захочуть викупити будівлі та землю. І відразу укласти з ними угоду: мовляв, ви будуєте тут житловий будинок, у якому певна кількість квартир виділяється військовим цього гарнізону. Таким чином можна було б вбити двох зайців: забезпечити контрактників житлом і не втратити на вартості військових містечок.